Главное™

Алла Жовтій: Діма пішов добровольцем на фронт у серпні 2014 року

Маму Діма утратив, коли йому було 11 років. Я уже заміжньою оформила над ним опікунство – чоловік був не проти. Мамина смерть дуже ранила Дмитрика, він довго ні з ким не розмовляв. А мене Аллою називав, друзі усі дивувалися – мовляв, до мами на імя звертається. Діма у нашій сімї дійсно був за старшого сина.

Ці спогади належать Аллі Жовтій, сестрі загиблого бійця АТО Дмитра Верховодова. На столі – документи, пожовклі дитячі фотографії, торішні світлини. Останні – з місця служби та з найкращим другом.

За весь строк служби приїздив 3 рази. Останнього разу залишив нам фотографії: наче відчував. Скинув фото друг дитинства Володимир: вони і до міста за автомобільними запчастинами разом їздили, і на риболовлю, і просто ввечері посидіти виходили, – згадує племінниця Анна Бронтерюк.

Дмитро Верховодов народився і виріс у Лозівському районі. Закінчив 8 класів, отримав професію водія у Панютинському училищі. А далі пішов по заробітках: працював у Москві, Сочі, але повернувся працювати на Батьківщину. Протягом останніх 5 років з раннього ранку і до пізнього вечора працював на маршруті «Панютине-Лозова». Мріяв створити власну родину, але в особистому житті не щастило. Дуже любив дітей, усю увагу приділяв племінникам: Олексію та Анні.

Діма часто брав мене у рейси, вчив рибалити, – усміхнено пригадує молодша, Анна. – Бувало, ми годинами з ним говорили: про спільних подруг, про моїх хлопців. Нерідко і від небажаних залицяльників обороняв.

16 серпня 2014 року пішов добровольцем на фронт. «Мене тут нічого не тримає» – так пояснював рідним своє рішення Дмитро. Місяць прослужив у Чугуєві, потім потрапив у зону АТО.

Весь час просив передавати одяг, адже він буквально «згорав» на бійцях. Коли приїздив додому, накривали розкішний стіл для нього. Готувала його улюблену засмажену гуску, – пригадує сестра Алла. – Востаннє ми проводжали Діму 27 липня 2015 року. Тоді їх відправили під Щастя Луганської області. Ввечері ми поговорили по телефону – зв’язувались щоденно. Говорив, як завжди, що все добре, справляються. Він завжди був спокійний і нас заспокоював. А наступного дня нам повідомили, що Діми більше немає…

Мрія Дмитра Верховодова про родину лишилась нездійсненою.

Альона Філіпова, ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 5 курс


     Отправить в Facebook      Отправить в Twitter

Полная версия



© 2007-2017 Интернет-обозрение Главное™