На Харківщині пройшли вибори до семи об’єднаних теритріальних громад. Скрізь перемогла партія влади. Та чи не буде ця перемога Піровою?
ВИБОРЕЦЬ
Жителю Коломака Петру Івановичу Доценку незабаром виповниться 91 рік. Але чоловік він ще нівроку. Коли ми їхали на вибори на одну з дільниць, де він мав голосувати, то саме Петро Іванович сидів за кермом старенького легковика. А прожив життя - Боже ти мій! Опух і за маленьким не вмер у часи Голодомору. Під час війни потрапив на роботи в Німеччину, аж під Кельн, куди його, 16-літнього гостарбайтера запроторили після облави з вівчарками. Чоловік пройшов англійський, радянський фільтраційні табори та додому повернувся не одразу, а після роботи на шахти Донбасу, куди він потрапив не з доброї волі, а по мобілізації. Небезпечна праця під землею виявилася страшнішою за роботу в німецькій неволі. Там захворів на тиф, але вишкребся з того світу. Врешті-решт вирвася з-під землі. Потім був технікум, виш... 35 років Петро Іванович працював головою колгоспу, де лише свиней тримали 25 тисяч голів. Жалів дуже жінок на відміну від попередника, що матюкав підлеглих. Тому на дільниці, коли ми добралися туди, колишні доярки з ним тепло віталися. Ходив на вибори при Сталіні, Хрущові, Брєжнєві, Андропові, Черненку, Горбачові... Ні, каже, то були не вибори, а голосування за нібито блок комуністів і безпартійних. Запам’ятав з того лише бадьорі радянські марші на дільницях та дифіцитне пиво, що наливали в буфеті й за яким стояла черга колгоспників. Ой, леле, а я якось і не відчув цих тонкощів: ті вибори когоспники, справді, не називали виборами, а лише голосуванням, бо як такого вибору з одного кандидата й не було.
Опісля пан Доценко голосував при Кравчуку, Кучмі, Ющенку, Януковичі... При Вікторові ІІ, каже людей нагинали, аби вони голосували за кого потрібно. Тепер-от вибори в громаді при Порошенку. «А зараз,- запитую,- голосування чи вибори?» Він подумав і сказав: «Мабуть, усе ж таки більше вибори, бо ніхто не силує на них ходити та й кандидатів кілька, на голову коломацької громади вибір аж з чотирьох претендентів». Хоча потім ще подумав і повторив слова Сталіна: мовляв, важливо не як голосують, а хто рахуватиме голоси. Що він мав на увазі?
СВІЙ-ЧУЖИЙ
Петро Іванович Доценко, який проголосував «за свого», коломацького кандидата, мислив так: свій для своїх завжди робитиме більше. Його колишня доярка Інна Василівна Костюк конкретизувала сказане: при колгоспі, поки головою був Колісник, тобто свій, то в них все було, а тепер...
Але це не єдина мотивація, котра спонукала голосувати за голову селищної ради, колишнього директора школи Володимира Бабця. Хтось відзначав його людяність, пенсіонерки згадували випадки, коли він допоміг їм взимку з дровами. Більш «просунуті» розповідали, що він як ніхто займався питанням децентралізації: іздив до Одеси, Києва, Чернігова, аби перейняти досвід... Потрібно було провести ці вибори за три місяці, аби Коломаччина могла отримати 200 мільйонів гривень, що величезна сума для одного з найменших районів області. Знову ж, кажуть, те що в районі незабаром з’являться три пересувні медамбулатрії, значна заслуга Бабця. Для Петра Івановича Доценка важливим було також те, що при Бабцю в Коломаці встановили пам’ятник гетьману Івану Мазепі, провели вперше фестиваль, який буде постійним і приваблюватиме туристів. І хоча це не цілком його заслуга, але й селищний голова доклав чимало зусиль, аби подія відбулася. Але Володимир Бабець, який набрав 911 голосів програв Володимиру Гуртовому з Шелестового, якого підтримувала влада і за якого проголосувало 1762 душі. До речі, спочатку провладним кандидатом мав бути Бабець, а потім партія влади віддала перевагу Гуртовому. Зісно, образливо, коли ти крутився як білка в колесі, боровся за децентралізацію, а потім від тебе відмовилися. Однак, чи означає це те, що просто «належним чином» були «правильно» підраховані, тобто сфальсифіковані, голоси? Ні.
Нинішній голова Великобурлуцької РДА, екс-голова асоціації сільських і селищних рад України Віктор Слиш звертає увагу на те, що головами усіх об’єднаних тергромад стали знакові постаті, які б, мовляв, перемогли на чесних виборах і без підтримки партії влади чи якоїсь іншої. Визначивши майбутніх переможців з допомогою соціології, їм просто запропонували бути висуванцями від партії влади. Мабуть, такий союз вигідний і владі, і кандидатові. Суджу по тому, що Гуртовий видав на свою підтримку газету, яка містила про нього багато позитивної інформації, тоді як незалежний Бабець спромігся лише на невеличкий рекламний буклет, що коштує значно дешевше.
Утім, як на мене, не це було головним. Люди Гуртового представляли його як господаря. Казали: «Бабець мені товариш, але ж Гуртовий зробив більше». На підтвердження гворили про справи голови Шелестівської сільради: поремонтовані дороги, упряджений ставок — з «грибочками». Він скрізь поставиви контейнери для вивезення сміття, купив сміттєвоз, яким доставляють сміття на ліцензоване звалище. А головне в районі, де проблеми з транспортним сполученням, Гуртовий без ніяких БПП задовго до виборів запустив автобус, який безкоштовно возить людей до райцентру. Головне ж, це все можна помацати, тоді як справи Бабця – «вибиті» мільйони й пересувнні амбулаторії — на перспективу. Щодо постаті Мазепи і фестивалю, то це взагалі духовна сфера. Утім, як сказав один чоловік, йому все одно чи Бабець, чи Гуртовий, який йшов від Порошенка. Краще вже вони, ніж Рабиновичі, Бойки, Добкіни, – тобто колишні «регіонали»
ХТО ПЕРЕМОЖЕЦЬ?
Одразу ж після виборів партійні функціонери ппартії «БПП «Солідарність» в Інтернеті хвалилися беззаперечною перемогою, свідченням того, що народ підтримує політику партії, Президента. А якже, 7 голов громад, більшість місцевих депутатів – від солідарності. Утім не все так однозначно. Наприклад, журналіст і громадський активіст Віктор Козоріз в коментарі називає цю перемогу піровою. Мовляв, більшість тих, хто мав право голосувати не прийшли на дільниці, фактично ті, котрі проігнорували голосування, «також красномовно висловили своє ставлення і до чинної влади, і до її реформ». Хоча тут він може помилятися. Власне, низька явка просто вигідна тим, хто може краще активізувати електорат. Звісно, сьогодні влада може це робити успішніше.
Щодо беззаперечної підтримки чинної влади на Харківщині, то це може виявитися ілюзією. На місцевих виборах голосували переважно за персоналії, а не за партії. Та і яка велика політика може бути на селі. Обирали людей, які ремонтували дороги, школи, садки, упорядковували кладовища, дбали про транспортне сполучення як Гуртовий, а не партійних активістів. До речі, він, кажуть, не член «БПП «Солідарність», а лише погодився висуватися від влади, як і більшість новобраних голів. Він добре уживався з будь-якою владою. До речі, я знаю нововобраного голову, який чотири рази обирався і завжди від партії влади, яка правила у той момент. Якщо намалюється ще якась, то він і в неї вступить.
Коли Гуртовий почне працювати головою об’єднаної територіальної громади, то йому буде не до політики. Раніше він клопотався про одну сільраду, а тепер потрібно про шість, що увійшли в громаду. З іншого боку, якщо буде такий бюджет як обіцяють, що дозволить вирішувати проблеми територій, то тут партії не потрібні.
З іншого боку, наш виборець непередбачуваний. Сьогодні він голосує за кандидатів БПП, завтра — назло владі. Не дарма в обласній раді дві третини її складу — колишні регіонали. Поки що вони сидять мовчки. Якщо не покращити відчутно життя людей, то обов’язково візьмуть реванш.
Фото автора
Леонид ЛОГВИНЕНКО