Безсумнівно, автори фільму «Кіборги», прем’єра якого нині успішно відбулася в Україні, одного з головних своїх героїв «Серпня» «списали» з реальної людини – легендарного комбата 8 окремого батальйону «Аратта» УДА Андрія Гергерта з позивним «Червень». Той же характер, та ж міцна коренаста постава, та ж любов до рідної землі. Щоправда, кіногерой, захищаючи ДАП, гине від кулі снайпера, натомість його прототип продовжує захищати Україну.
Від ветеринара до комбата
Батьки Андрія Гергерта, прості селяни, мріяли, аби він став учителем, натомість хлопець подався до технікуму, де переконав приймальну комісію, що дуже хоче стати ветеринаром. Насправді на його вибір вплинула не велика любов до ветеринарії, а кохання до дівчини, яка вирішила вступити в сільгоспзаклад. Так чи інакше, на ветеринара він таки вивчився й деякий час почувався великим хірургом, коли селяни бігли до нього за допомогою. «Андрійку,- кликали,– допоможи». У того корова телиться, в іншого свиня захворіла, третій просив обрізати копито коневі чи каструвати кабанчика...» Потім його забрали до армії, і ветеринарна кар’єра хлопця на цьому закінчилася.
Навики ветеринара, як не дивно, знадобилися йому на війні. Було це в селі Широкине, яке, втікаючи від обстрілів, полишили мешканці — разом з нажитим, худобою. Недоєні корови й кози із запаленим вим’ям бродили довкола обійсть, ревли і це не могло не викликати жалю. «Червень» тоді розробив цілу операцію з врятування тварин, наказавши своїм хлопцям виловити їх. Його підтримав товариш, командир чеченського батальйону імені шейха Мансура Муслім, який казав, що це впаде їм у карму,– зарахується на тому світі, адже пророк Магомет заповідав дбати про тварин.
Під час проведення «козячої» операції добровольців так обстрілювали, що вони могли загинути — усі дванадцятеро. Не кланявся мінам лише донеччанин «Косой». «Чоловіче, чому ти не втікаєш, не пригинаєшся, рухаєшся так помаленьку — он міни падають довкола»,– гукали хлопці до нього. «Усе в Божих руках»,– відповідав той, прибираючи з дороги важезного ланцюга, аби «Червень» зміг проїхати. Однак не врятувало Боже Провидіння людини, сміливішої за яку «Червень» ніколи в житті не бачив. Пізніше, під час іншої операції, роблячи вилазку в розташування ворога, той підірвався на міні. Його не змогли витягти, бо загорілося поле і «Косой» згорів у бур’янах.
...А тварин вони тоді врятували, після того як попросили ОБСЄ натиснути на сепарів, аби ті припинили обстріл. Пояснили так: у одного з їхніх бійців коліки і його потрібно вивезти до лікарні. Потім ОБСЄшники здивовано дивилися на бусики, які проїздили мимо них, з вікон яких визирали козячі голови. Врятованих кіз віддали бабусі у селі Юр’ївка
Формула добровольця
Згадана історія трапилася вже після того як восени 2014 року вони отримали наказ захищати Маріуполь, якому загрожував ворог. Раніше ж взвод, який складався з добровольців і котрий згодом доріс до батальйону, заходив на Савур-Могилу, в Піски, Донецький аеропорт. На Маріупольському напрямку вони воюють ось вже четвертий рік. Останнім часом у теленовинах частіше повідомляють про обстріли Авдіївки, бої на Світлодарській дузі. Однак і під Маріуполем, до якого ЗМІ проявляє менше цікавості, також гаряче: обстріли тамтешніх сіл відбуваються щоночі, а тепер-от і кожен Божий день. Я завітав до хлопців лише на два дні. Вже перший вечір довелося пересиджувати обстріл 120-х мінометів та ствольної артилерії у бліндажі, наступної ночі, в іншому місці, був свідком, як ворог гатитив по наших позиціях. Наші, звісно, аби сепари утихомирилися, дали відповідь.
За час, відколи існує батальйон, багато води спливло. Майже знищено, знівельовано добровольчий рух: хтось загинув, когось розпорошили по підрозділах ЗСУ, декого посадили за грати. Попри офіційний тиск, підрозділи Української добровольчої армії, до якої належить і «Аратта», воюють як добровольці, тобто являються носіями козацьких та повстанських традицій. Ці традиції втілюють у життя вільні люди, які добровільно вступають у підрозділ і можуть добровільно його полишити. Командири також обираються зважаючи не на звання, чини, а на їх авторитет знання, талант, бойовий досвід. Виконуючи на війні роботу на межі смертельного ризику вони не вимагають ні зарплат, ні нагород, ані статусних пільг.
«Ми зібрали тут мотивованих людей, мотивація яких не може бути розмита якимись немотивованими наказами, поганою логістикою, а чи совковістю, яка залишається в армії– каже Андрій «Червень».– В такому статусі ці люди найефективніші. Вони є носіями чистої військової справи, ідеї. Ці люди агресивні. Їхня агресія спрямована на звільнення окупованих територій. Це найефективніша формула використання воїна, бійця, солдата для звільнення своєї землі – формула добровольця». У батальйоні в різні часи перебували поляки, росіяни, білоруси; були і є росіяни, білоруси, вірмени, грузини, євреї. Сьогодні пліч-опліч-о-пліч з українцями протистоять російській агресії чеченці. Їх комбат, який пройшов 2 чеченсько-російські війни — це приклад жертовності, служіння своєму народові. Однак, за словами Андрія «Червня», українське коріння найефективніше, найсміливіше, наймотивованіше.
Пашинін та інші
Свого часу фільм «Грозові ворота», де головну роль зіграв Анатолій Пашинін, був серед обов’язкових для перегляду у російських військових частинах. Хіба митець міг подумати, що ці фільми — це також підготовка до агресії проти України. Коли ж культовий актор російських серіалів, нагороджений державними відзнаками РФ, зрозумів істину, то полишив комфортне життя у Москві, аби захищати землю, де він народився. Утім, хоча «Дублер» тепер «важлива бойова одиниця в інформаційній війні з Росією», і хоча він старається, вчиться, до сьомого поту опановує мистецтво війни, як усі несе службу, ходить у наряди, а оце недавно, зігравши роль в екранізації п’єси Корчинського «Посттравматична рапсодія» на гонорар купив потрібну для батальйону річ, однак... «Пашиніну треба багато що доводити,- каже «Червень»,– писати треба також про інших: «Марадонну», «Вареника», «Ваху», «Душмана», «Боцмана», «Пунтика», «Зеника», «Тихого», «Ведмедя», «Полтаву»... «Ці люди — сіль війни»,– каже «Червень.
Командир роти «Тихий» з Нового Роздолу, що на Львівщині, воює з перших днів. Сміливий, відважний, завжди на передовій. Одесит «Душман» нещодавно отримав нагороду «Народний Герой України». Звільняв Водяне, Широкине, тримав оборону на найближчих позиціях. «Марадонна» – заступник комбата по бою. Цей компанійський хлопець, комунікує з армією, знаходить слова потрібні для порозуміння. Коли потрібно, бере у руки зброю. «Полтава» з невеличкого села на Полтавщині — доріс до начальника штабу. Колишній боєць ЗСУ «Зеник» — найдосвідченіший воїн в плані бойової підготовки, головний інструктор, командир першої роти. Відзначений державними нагородами. «Вареник» — хлопчина, який був на війні, потім поїхав на заробітки, приїхав на війну, знову поїхав на заробітки... Зараз сказав: «Усе — більше не поїду, тепер лише війна». Виріс за цей час, став лідером. «Ваха», хлопець з села, який не думав, що війна його зачепить. Доріс до командира, брав участь у найжорстокіших боях біля Водяного... Усі ці хлопці, родом з сіл і невеликих містечок стали героями, особистостями. «Вони вже четвертий рік на війні, а це вже саме по собі подвиг»,– каже «Червень».
Про війну
«Війна – це жорстка робота,– вважає комбат «Червень».– Вона, ця війна, не в пострілах в кінці, а в тренувальному процесі, сидінні в окопах, вичікуванні свого моменту. Сьогодні нас менше, але у добровольчих підрозділах залишилися стержневі хлопці, яких колись можна було не помітити в тому загальному потоці, а сьогодні вони виросли, стали на повен зріст. Зараз беремо не кількістю, а якістю. Ця якість у мотивації, вишколі, в підготовці. Добровольці зараз зуби зчепили, вони дуже потужні. І війна стала іншою, важчою. Суцільна лінія фронту вималювалася. Йде війна оборонного типу — дуже складна. Позиції всі пристріляні. Висидіти під щільним вогнем непросто. Хочеться якихось дій. Звісно, сподіваємося й чекаємо, що ті дії будуть. Той момент, коли зупинили ворога, оберегли країну відбувся... Тепер логічно, коли війні вже четвертий рік, то потрібно наступати, звільняти наші території. Шкода, що країна у своїх головах не встигає за бійцями.
Про жертовність
«Для себе на цій війні я відкрив надзвичайну жертовність українського народу. У мене є товариш, чеченський командир. Коли чеченці перебувають в джихаді, у стані з війни, то для них, по їхній вірі, релігії, загинути в цьому стані — це благо, найвищий зміст життя. Вони навіть шукають смерть на полі бою. Муслім запитував мене: «А у вас момент жертовності є? Піти на явну загибель з усвідомленням того, що ці кроки, цей день будуть останніми в житті?» Я багато над цим думав, мотивуючи, що не потрібно помирати, потрібно жити. Муслім відповідав мені, що жертовна смерть – приклад для наслідування, що тільки це дає натхнення для інших... Їм легше, це є в їхній релігії — обв’язатися поясом смертника... Так от нещодавно я побачив серед українців людей, готових до таких речей. Вони абсолютно психічно здорові, хочуть жити, але вони кажуть, що якщо потрібно, вони віддадуть своє життя. Це для мене феномен, який я вивчаю».
Коли закінчиться війна
«Запитуєте, якою мені бачиться Перемога? Мною живить страшна ненависть і бажання помсти – з руїнами московських міст ,– каже Андрій на псевдо «Червень».– У мене все жорстко. Не пробачу їм ніколи хлопців, яких утратив, землю, яка сплюндрована, шанс на заможне життя, забраний у нас. Усе це відкинуло Україну на десятки років назад. Якби я був сам, не мав сім’ї, дітей, то, можливо, був би мирніший. А коли в мене діти і я знаю, що існує загроза забрати в моїх дітей країну, то я готовий нігтями, зубами розірвати усіх тих, хто прийшов, аби забрати у моїх дітей право жити на своїй землі, вільною людиною творити на ній. Моя перемога — це повне знищення тієї загрози, яка загрожує мені, моїм дітям».
Леонід ЛОГВИНЕНКО