Мальовнича, квітуча, родюча земля, талановиті люди… Споконвіків ці землі приваблювали безліч загарбників. І ось в час інформаційних технологій, здавалося б, суспільство повинне вміти регулювати конфлікти на більш високому рівні, та не судилося…
Україна вже протягом чотирьох років перебуває у стані «неоголошеної» війни. Агресія, котра розпочалася ще у 2014 році, з кожним днем набуває все більших обертів. Крок за кроком влада Кремля втілювала свій план в дію. Спочатку це була анексія Криму, згодом втручання та підтримка сепаратистських рухів, внаслідок чого ми втратили Донбас та Луганщину. Але, якщо ми спробуємо поглянути глибше, то стає зрозуміло , що вплив зі сторони ворога розпочався ще задовго до збройного конфлікту.
Методи, технології та засоби використані у цій війні сприймаються простими, так би мовити «примітивними». Однак з іншого боку зрозуміло, що у цій війні сценарій заздалегідь розплановано та блискуче втілено. Внаслідок чого українській владі, ЗМІ та суспільству довелося докласти неймовірних зусиль аби протистояти інформаційному тиску з богу ворога.
То ж, що це за ворог такий? Розвинені технологій дають змогу ворогу впливати на людей безпосередньо через ЗМІ. Кожен журналіст тримає у своїх руках вбивчу зброю, котра здатна ввести в оману великі маси, тобто у разі вдалого маніпулювання свідомістю можна досягти будь-якої мети.
Власне інформаційна війна між – це це дії, початі для досягнення інформаційної переваги шляхом завдання шкоди інформації, процесам, що базуються на інформації і інформаційних системах супротивника при одночасному захисті власної інформації, процесів, що базуються на інформації і інформаційних системах (Прокофьєв «Інформаційна війна та інформаційна злочинність»). Такий комплекс заходів урядових та неурядових організацій Росії та України , в інформаційному просторі Росії, України та інших країнах, спрямованих на отримання стратегічних переваг та введення в оману противника. Розпочалося протистояння ще у часи розпаду СРСР. Після виходу України почався власне розпад СРСР. Одразу ж після цього влада Росії взяла курс на відновлення впливу на країни пострадянського простору. Прагнення імперської країни до поневолення сусідніх народів, бажання зберегти у своїх руках виробничі потужності колишнього СРСР вилилося у тривале та послідовне «завоювання» Украіїни.
В наші дні агресор використовує антиукраїнську та антизахідну пропаганду. Поширення її відбувається від банальних ЗМІ (а саме Sputnik, RussiaToday, Ria Novosti, LifeNews та інші) до застосування фальшивих ботів. Всі ці засоби в наш час несуть велику небезпеку, адже, у поєднанні з фізичними атаками та кібератаками ми залишаємося фактично «беззахисними».
Тож, як ми маємо протистояти цим атаками аби встояти від нападів ворога?
Перш за все необхідно дивитися у «корінь» проблеми. Споконвіків ми піддаємося нападам загарбників і здається нічому не вчимося. Не хочемо бачити проблему, яка перш за все закладена в нас.
Для зміни цієї ситуації потрібно запровадити кардинально іншу модель правління ЗМІ, яка забезпечить покращення безпеки та розробку фундаментальної гуманітарної програми по розвитку інформаційної сфери. Ця мета досягається не лише фінансовою підтримкою, а й внесенням кардинальних змін до законодавства, введенням ліцензійних норм міжнародного рівню, винищення «прогнилої» олігархічної системи.
А на побутовому рівні пересічний громадянин задля уникнення впливу інформаційного потоку «руського мира» може зробити наступне: перевіряти джерела інформації, аналізувати отриману інформацію та вміти робити власні висновки.
Російській владі ми можемо лише нагадати «Той, хто виграє війну, ніколи не перестане воювати» (Ернест Хемінгуей «Прощавай, зброє!»).
Аліна БУЛАНОВА