Іван та Валерій, два новоприбулих гвардійця із Києва, готуються до складання присяги на вірність українському народові у Львові. Обидва потрапили в одну навчальну роту, разом проходили підготовку і, як виявилось уже в 2 Галицькій бригаді, обидва вибрали схожі професії – працюють над створенням літаків. Тепер хлопцям буде про що говорити під час строкової служби.
Інженер-механік Верболоз Іван родом з Житомира, але навчався та працював у столиці. Іван вже півтора роки працює на платформі найбільшої авіабудівної компанії світу – Boeing. До армії прийшов тоді, коли прийшла і повістка. Каже, що не збирався переховуватись. Тим паче Іван строкову службу буде служити усього лише рік.
«Моя робота полягає у конструюванні 3D деталей та віртуальній зборці літака. Тобто, компанії, які замовляють Boeing літаки, хочуть бачити щось своє. Тому я працюю над такими проектами. Потім такі проекти відправляють у Сполучені Штати. За їх шаблонами створюють нові машини, що підкорюють небесний простір».
У компанію Івана привели його дружина Катерина, вона інженер-конструктор. Ще коли новоспечений гвардієць навчався на 5 курсі, то зміг пройти співбесіду та влаштуватись на роботу. Цим дуже пишається.
«Насправді потрібно дуже сильно проявити себе і вміти задіяти свої знання, щоб потрапити туди на роботу. Коли я пройшов співбесіду, то мав ще й навчатись за їх технологіями, адже українські виші ще не готують за тими стандартами, які вимагають іноземні компанії. Ця компанія завжди шукає талановитих та прогресивних людей, які мають власні бачення. Насправді, хотілось би попрацювати ще й в авіації за кордоном. Така нагода випала моєму товаришу і він отримав величезний досвід. Я б хотів постійно братись за складніші завдання, адже тільки так можна вирости у цій сфері».
Усього через рік гвардієць Верболоз Іван повернеться додому, авіабудівна компанія тримає для нього місце. Строкову службу сприймає як новий досвід, який допоможе йому вибудувати в собі силу волі та стальний стержень.
Його ж новий побратим, Железняк Валерій, народився і виріс у Києві. Програмуванням почав цікавитись ще в підлітковому віці і точно знав, що з цим пов’яже своє життя. Щоправда, не міг передбачити, що після першого ж стажування на заводі Антонов його запросять туди ж на роботу.
«Спочатку і вступив на навчання у коледж інформаційних систем та технологій, але вже на 3 курсі небагатьох забрали у Національний авіаційний університет. На 5 курсі потрібно було іти на практику. Було багато місць але ми з другом вирішили спробувати свої сили на заводі Антонов. Тоді ще толком не знали навіть, що це і який він. Виявилось, що він знаходиться в двох локаціях і нас направили у Гостомель, де знаходиться аеродром. Там я побачив легендарні українські літаки і закохався у них. Мабуть в той момент зрозумів, що докладу усіх зусиль, аби мене помітили та взяли сюди на роботу в подальшому. Тоді я вперше побував у літаку Мрія, зайшов до кабіни пілотів. Справді відчуття такі, що неможливо передати».
На плечах Валерія лежить дуже відповідальне завдання – він відповідає за програмне забезпечення планшетів пілотів. Оновлює бази даних, підтримує електронні девайси, слідкує за змінами.
«Пілоти та штурмани. які прилітають, мають особисті планшети, на яких встановлені спеціальні програми, які слідкують за змінами під час польотів. Це можуть бути навіть зміни в погоді на різних висотах. Коли екіпаж прилітає нам віддають ці планшети і я займаюсь їх програмним забезпеченням, готую до наступного польоту. Під час польоту я теж маю доступ до планшетів екіпажу, якщо потрібна допомога надаю її».
Після складання присяги Валерій відправиться на службу до міста Рівного, у військову частину 3055 2 Галицької бригади. Його товариш теж направиться туди ж. Обидва хлопці кажуть, що один рік служби в НГУ ніяк негативно не вплинуть на їх життя, а тільки дадуть змогу їм розкритись з іншої сторони.
АТОграф