Передові позиції...Донецька область. Лише декілька сотень метрів розділяють наших захисників з ворогом. За допомогою перископу – оптичного приладу, який дозволяє стежити за об'єктом, артилерійські розвідники ведуть спостереження за противником та пересування його техніки.
Троє хлопців, про яких піде сьогодні мова, різні за віком та уподобаннями, у кожного є родина, але окоп для них став місцем дружби, а спостережний пункт об’єднав у боротьбі проти окупантів. Про війну, як і багато їх ровесників вони чули лише розповідей чи екранів телевізорів, а сьогодні вони, як і багато тисяч українських захисників не пускають її далі. Так і хочеться сказати, вони кращі, вони обрані, замість розваг та спокійного життя вони обрали відповідальний шлях та оберігають українські міста і села на передовій, але сам факт перебування в розвідці вже означає, що вони одні з найкращих представників військової професії.
Два Івани та Дмитро цілодобово ведуть спостереження за обстановкою, за пересуванням противника, засікають місця звідки ведуться обстріли. У їх роботі головне - не втратити хвилини, аби доповісти. Від цього залежить збереження життя людей, разом з тим, українські військові зможуть вчасно дати відсіч в бік противника.
Іван з Кривого рогу, у свої 20 років щойно закінчивши університет пішов захищати Україну. Його батько схвильовано прийняв рішення сина, але вибору, як змиритися з ним не було. Під час нашого спілкування були чутні приходи, з протилежної сторони стріляли з СПГ (станковий протитанковий гранатомет), Іван вставши говорить: - тут так постійно, стрілецькі бої, працюють в наш бік з АГС, БМП, але коли хлопці дають відповідь на тій стороні одразу замовкають. Коли ми приїхали сюди згадує Іван, в той самий день було двоє поранених хлопців з батальйону «Айдар». Прицільно стріляли з ворожого ВОПа. Вчора близько опівночі почалось, а через пів години припинилось. О 2-й ночі знову було пару приходів з СПГ, але до нас не долетіло. На запитання що потрібно, аби припинити зухвалість ворога та повернути окуповані землі Іван говорить: - «Якщо нам дадуть добро, тоді ми всі підемо, ми виб’ємо їх з нашої землі. Проблем в цьому не буде, наші хлопці попрацювали б нормально, артилерія прикрила б піхоту, а досвіду ми вже набрались».
Зараз Івану 23 роки, він скоро повернеться додому де на нього зачекалися дівчина, батьки, сестра і братик якому лише 2 роки. Після звільнення Іван планує займатися сільськогосподарською справою, збудувати теплиці та вирощувати власну продукцію.
Поруч з Іваном захисник з Тернопільщини, тезка 28 років. Іван також уже третій рік служить в Тернопільській артбригаді, пригадує початок армійської служби ще в українському Донецьку, коли був солдатом строкової служби: - У червні 2014 року нашу частину взяли у полон терористи з батальйону «Кальміус» - це були незаконні збройні формування ДНР, підтримка яких здійснювалася з боку Росії. - Ми були простими солдатами, нас не зачіпали, але подзвонили нашим батькам, щоб приїхали і забрали нас. Тоді нас розкидали по різних частинах в Україні де ми і дослужували до звільнення. У 2015 році я звільнився в запас, побув деякий час вдома і знову пішов в армію. На той час моїй донечці тоді був лише рік.
Третій наш співрозмовник Дмитро з Чернівецької області, він п’ять місяців тому переступив поріг бригади, а з хлопцями лиш віднедавна. Він також як Іван повернувся до війська після строкової служби, яку проходив у Новомосковську Дніпропетровської області, перепочивши підписав контракт у частині, яка ближче додому. У своїх 25 років Дмитро служить у розвідці, підрозділі де відповідальність не лише за себе - понад усе. Коли ми запитали що потрібно, щоб Україна не мала впливу від «амбітних геополітиків» ворожої країни Дмитро каже: - За незалежність треба боротися. ЇЇ ніхто нам не подарує. А добробут громадян в руках самого народу, хто як не люди мають робити добре у державі, в якій живуть.
Україна єдина. Вона живе у серцях патріотів, квітне у душах Героїв, будує майбутнє для своїх поколінь додає співрозмовник.
Автор: Юрій Кульпа.
АТОграф