Професор Брюховецький безсилий

Леонід ЛОГВИНЕНКО

Тирлом на Слобожанщині називають загін для худоби на вигоні, куди її женуть, аби подоїти. Її тирлують в один бік, а потім женуть назад. Ну як отих бюджетників яких минулих вихідних ганяли Харковом за Майданом.  Мітинг біля Сковороди – тирлують до Покровського монастиря, не встигли зібратися біля пам’ятника Ярославу Мудрому, вже женуть їх до юридичної академії, названої на честь князя.

А перед цим загнали через арку у внутрішній двір будинку, де знаходиться офіс Харківської правозахисної групи. Галасують, щось там кричать. А неподалік до товстезного явора притулився невеличкий чоловік – дуже інтелігений, з акуратною борідкою, пальто розстебнуте, з шиї звисає шарф.

А ще він намагається заговорити з тирлованою групою українською мовою.

– Вы откуда, – запитує його чолов’яга з мегафоном?

– З Києва…

Дивлюся, що пастух отари не вірить йому. Мовляв, корінні кияни розмовляють тільки російською. Він багато років поспіль їздив до Києва і спілкувався з киянами. Він “понімає” українську мову, лише не розуміє німецько-галицький суржик.

– Нет бандеровцам, нет фашистам,- кричить хтось з гурту.

Чоловік намагається щось пояснити. Йому здається, що коли він назве своє прізвище, то…

– Я скажу хто я, звертається він до мітингуючи, – Я – президент Києво-Могилянської академії. Якщо ви мене не хочете послухати, то так і скажіть…

– Хотите ли слушать это лицо, которое пришло подстрекать нас к каким-то действиям,- звертається в мегафон “пастух”, слово професор Брюховецький у нього середнього роду.

– Хватит бездельничать – бюджет майданом не наповниш,- кричать з гурту підбріхувач.

– Фашизму нет, бандеровцам нет, стабильности да! – вигукують інші.

– Справді фашистам ні, тому що влада сьогодні фашистська, намагається заступитися за колегу чоловік також , мабуть професор та інтелігент.

Але його слухати не хочуть. Тут не в шані інтелігентність всіляких “ініціатив 1 грудня”. Натомість старший з тирла розповідає міфи, створені в підвалах КГБ про те, що ОУНівці начиняли ковбаси людським м’ясом.

 

– Цей чоловік не бандерівець,- каже про Брюховецького його колега,- це професор академії, він не має відношення ні до Волині, ні до Галичини,  тому що народився на Черкащині, в Смілі…

Але його не хочуть слухати. Володар мегафону і бюджетних душ раптом переходить на українську:

– Вам уже сказали – геть звідси, чого ви сюди приїхали…

Академік Брюховецький махає рукою і йде з цього дворища ганьби. А в спину йому летять кавалки лайна: про ледарів, які нічого не хочуть робити. Доганяю президента Києвомогилянки вже за аркою, де один з тітуошк показує в камеру непристойний жест.

– Дикі це люди,- якось тихо і без злоби каже професор,-  вони хапаються за те, що так чи інакше впаде, і це мені нагадує початок 90-х років, тільки відмінність у тому, що ті були в малинових піджаках і билися переважно між собою, а ці у в’язаних дешевих шапочках б’ються з іншими. Бандюги, що тут говорити.

Після побаченого й почутого стає ніяково мені та кореспонденту радіо “Свобода” і моєму колишньому студенту Володимиру Носкову.

Думаю, що ось проростають ці драконівські зуби, розсіяні всілякою табачнею і добкінами. Адже це вони, державні службовці розпалюють ненависть однієї частини народу до іншої, щоб владарювати над ними. Але чи розуміє ця інша, стирлована частина народу? От кілька жіночок, мабуть, учительок опускає очі. Не всі ж вони не знають, що за заклад Києво-Могилянська академія і хто такий професор Брюховецький.

PS. Діалоги передані зі стенографічною точністю.