Главное™

Олена Савченко: Мій Васильок загинув рівно за місяць до свого 32-річчя

Малий Вася завжди мріяв стати міліціонером. Сам родом із смт. Орілька Лозівського району Харківської області, після 9 класів отримав професію верстатника широкого профілю у професійному училищі №36 м. Лозова. Але дитячу мрію не полишав. Відслужив у Десні Київської області. Життя змусило Василя Савченка працювати і на будівництві, й експедитором продовольчих товарів, і токарем. У 2014 році здійснив бажане – влаштувався міліціонером батальйону патрульної служби особливого призначення «Дніпро-1».

«Зібрав одяг, документи – каже, піду служити, – згадує мама Олена Миколаївна. – Сказав, що мають їхати на пост до Бердянська, ніби у відрядження. Потім близько місяця був у Маріуполі – там спека була, він аж «згорів». У цей час якраз почалась історія з Іловайським котлом у Донецькій області. Його друга дружина потім говорила, мовляв, чи не обманюєш нас, Васю. А він говорив, що все добре…»

Звертаю увагу на фотографію, яку тримає Олена Савченко. На ній – маленький розбишака, внучок Дмитрик.

«Вони дуже схожі із татом. І зовні, й за характером. У Васі завжди багато друзів було – душа компанії, чуйний такий. Хлопці розповідали: колись гуртом відпочивали поблизу Дніпроканалу. Дівчата полізли купатись, одна з них хотіла похизуватись і попливла на глибину. Коли почала тонути, Вася відразу плигнув у воду, щоб її урятувати.  З дитинства був заводним. У мене троє синів – Сергійко, Ваня і він, найменший. Його, найжвавішого, я Васильком називала…»

Вже в Іловайську розмови з рідними обмежувались короткими фразами – батальйон «Дніпро-1» оточили російські бойовики. «Туди Вася пішов добровільно. У перші дні його оглушило від вибуху. Спершу навіть не розібрав, що кулі свистять прямо над ним. А в батальйону немає нічого, крім автоматів. Вася дзвонив на кілька хвилин – боявся, щоб їх не підслуховували противники. Востаннє телефонував зранку 26 серпня. Вони відстрілювались з іловайської школи №14, там «зловив» зв’язок. Прапорщик доводив, що Васю поранили увечері 25 серпня, а ми заперечували – він же нам наступного дня дзвонив. Згодом виявилось, що мінні уламки поранили його тезку, іншого Савченка. А мій Васильок загинув рівно за місяць до свого 32-річчя».

У листопаді 2014 року Василя Савченка посмертно нагородили орденом «За мужність ІІІ ступеня». Найкращі друзі загиблого – Олексій Боярський, Василь Кирпа, Олександр Мураш – допомогли встановити меморіальну дошку на території Лозівської районної ради. На стіні Орільського навчально-виховного комплексу, у якому навчався герой АТО, висить портрет молодика з веселими очима – Васильковими очима. 

Альона Філіпова, ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 5 курс


     Отправить в Facebook      Отправить в Twitter
Полная версия



© 2007-2017 Интернет-обозрение Главное™