Главное™

Міграційний хайп

Наприкінці вересня в Україні вибухнув скандал через видачу угорських паспортів на Закарпатті. Тоді проти сусідньої держави повстали всі - починаючи від простих громадян і закінчуючи Міністерством закордонних справ та Президентом України. Як результат – угорського консула було видворено за межі України та замінено на нового, а місце видачі паспортів перенесли з Берегова до Кішварда.

Проте ж, чи не забагато галасу навколо цієї теми? Хіба тільки до Угорщини можна купити маленьку книжечку із позначкою громадянина ЄС?

Люди, які дізнаються, що я із Закарпаття відразу питають, чи я вмію говорити на угорській, та скільки у мене паспортів? Іноді це - жарти. Іноді - питають з дитячою цікавістю.

Питають, бо у ЗМІ та соцмережах дуже багато галасу навколо цієї теми. А найбільше мене виводить з себе маркування усіх закарпатців під один тип.

Якщо вже на те пішло, то хіба тільки Угорщина роздає нам громадянство?

Я, як корінний житель Закарпаття неабияк зацікавився цією темою.

Та і друзі казали, що паспорт країни ЄС ніколи не буде зайвим. Вони про нього тільки мріють, бо ще досі мають проблеми з вивченням навіть не угорської, а чеської. Так, чеської, бо чимало закарпатських випускників міняють атестат зі школи на візу у паспорті, або ж на біометрику.

Вивіскою на подвірї «Робимо візи» у закарпастькому селі нікого не здивуєш. А тим паче, таблицею з курсом валют - прибитого до будинку аркуша А4 з словом «ОБМІННИК».

Це ж - мультинаціональний регіон, навіть закарпатське суспільне телебачення має 5 різномовних редакцій. І грошові заощадження у людей зачасту не в гривнях.

Відповідаю всім кому цікаво - паспорта у мене немає, але необов’язково жити на Закарпатті аби мати два громадянства. Тобто, можна жити будь-де, головне, аби були гроші на омріяний документ із зірками ЄС на обкладинці.

Для пошуку міграційних можливостей достатньо Гугла та декількох хвилин на пошуки.

Так, наприклад, знаходжу міграційне агентство із штаб-квартирою у Києві та філіями в Чернівцях та Одесі. Тут пропонують румунське та болгарське громадянства, за наявності коріння та без. Наприклад, якщо ваші предки були румунами, то громадянство ЄС обійдеться вам у 400-500 євро. Якщо з предками «не пощастило», то за гроші вам їх «знайдуть» у архівах, але вартість послуг збільшиться удвічі – понад 1000 євро.

Угорське громадянство отримати набагато важче ніж румунське. Бо ключовою вимогою окрім етнічної приналежності, є високі знання угорської мови (вона входить у десятку найважчих мов світу), а вивчити її за короткий час хоча б на рівень А1 просто нереально.

Далі йде паспорт громадянина Болгарії. Його видають тільки етнічним болгарам, тобто якщо ваші батьки, бабусі чи дідусі були мають приналежність до болгарського народу. Претендувати на нього можуть жителі Одеської області, тої частини де проходить історична частина Бессарабії. Проте і тут можна обійтись фальшивою довідкою з архіву, але за цей паспорт доведеться викласти вже 4-5 тисяч євро, мову та історію країни вчити не потрібно.

«Я заплатила 480 євро і через 2 роки отримаю громадянство Румунії», - розповідає мені знайома із Чернівців. Її предки – корінні румуни, а спілкується вона суржиком. Вона розповідає, що громадянство цієї країни можна придбати, але якщо у вас немає коріння то вартість послуги вдвічі більша. Тобто, навіть без коріння вам зроблять паспорт, а предків десь «знайдуть», бо до війни руминські архіви були спалені. Виявляється, що не тільки закарпатцям так щастить.

Мій дядько одружився на тітці у місті Татарбунари, Одеської області. Вона - корінна болгарка, паспорту ЄС не робила. Але, якби захотіла, то за наявності болгарського коріння це коштувало б орієнтовно 500 євро. Здавалося б, невелика сума за хороші перспективи.

Але не всім людям потрібні ці перспективи, а комусь потрібно й хайпувати. Тому наше суспільство здається таким різношаровим, одним - в Україні чудово, іншим - буде краще десь інде.

Ми хочемо називатися українцями, але прагнемо завжди мати «президентський кейс» у правій руці. Паспорти , візи, підроблені довідки з архівів - і це не повний список того, за що готові заплатити аби щось мати.

«Топити» за націю, мову, віру, релігію, але завжди мати можливість звалити з України і будь-куди.

А якщо ти не маєш можливості зробити якісь документи для іміграції - то ти кричиш, звинувачуєш у зраді «всіх і вся», бо це сепаратисти. Ця логіка нагадує корабель з мишами, якщо все «ОК» - то пливемо, тонемо - відразу до Чопа чи Борисполя.

Так, з України виїжджають люди, але це світова практика. Наприклад, з сусідньої Польщі цього року виїхало 6 мільйонів поляків, з України - 600 тисяч. Так, в Україні близько 170 тисяч закарпатців мають угорські паспорти, понад 120 тисяч - румунські.

Це нормальний процес, але не треба робити стільки шуму. Називати їх Іудами, «розкольніками», сепаратистами. У кожного своє життя, свої погляди та вподобання, тому менше стереотипізації та типізації.

Василь Арович, студент Школи журналістики Українського Католицького Університету


Полная версия
© 2007-2019 Интернет-обозрение Главное™