Главное™

Де оселилась проститутка

Моя одногрупниця Юля цілком звичайна дівчина. Волосся брудне і зализане на лобі пластмасовим обручем, брови — дві маленькі чайки біля скронь, яскрава рожева помада на тонких губах і підведені знизу чорним олівцем очі.

Блискучі чорні лосини вона вдягала під пальто кольору хакі, а з-під нього виглядала сіра махрова кофтина із зображенням іграшкового ведмедика, на ногах руді чобітки.

Після другого курсу Юля перевелась на «заочку». Нещодавно знайшла її профіль в інстаграмі — вона змінилась. Пишні груди, нарощене волосся, губи-вареники і зуби відбілені так, що світяться в темряві. У профілі багато фотографій із кальянами, пандорами, букетами, в Єгипті/Турції, з футболістами і ще різними чоловіками і хлопцями.

Якось вона почала пряму трансляцію, весь час тупо дивилася в камеру і грайливо перебирала між пальцями своє довге чорне пасмо. Пишу їй:

- Юль, розкажи де ти працюєш?

- Умным девочкам не надо работать, — легко посміхнулась вона до себе і далі дякувала за коментарі в стилі “титакакрасіва”, “покажисіськи”, таке інше.

Про все це я думаю, коли стою с другом на виїзді з Одеси, автостопимо додому. Широка чотириполосна дорога, машини ганяють зі швидкістю світла. Хлопець ховається в траві, бо машини рідко зупиняються хлопцям.

Я зі своїм 75- ти літровим наплічником тримаю палець вгору, голосую. Звідси, з Одеси, завжди важко виїхати, мало хто зупиняється, щоб підвезти безкоштовно. Але це лише з того краю дороги де закінчується місто, з іншого, на в’їзді, кожна третя машина зупиняється біля дівчат, які сидять на високому, заляпаному чимось жирним і смердючим бордюрі.

Дівчат там четверо, що десять хвилин вони бігають в магазин поблизу за пивом чи чимось крепшим, безперервно курять.

Вони різного віку, одній десь 40, вона трохи гладка і з русявим волоссям, інша молодша, їй, напевно 25 і вона ще по-юнацьки намагається звернути на себе увагу яскравими шмотками і начесаною шевелюрою. Ще одна низька та з великими грудьми, вона тут, здається, найстарша. Усі махають галантно ручкою, коли чують як сигналить водій легкової чи фури.

Кожна третя машина на пару секунд зупиняється, котрась із дівчат заглядує у вікно, щось каже, мені не чути, бо я на іншому боці, всміхається, або голосно регоче, так, що мені нарешті чути, і прощально махає рукою.

Проституції в Україні немає, це соромно, це заборонено. Але коли хлопець на мотороллері заїжджає в кущі на повороті і туди біжить радісна п’яна Катя, я спостерігаю інше.

Біля мене зупиняється червоний пежо.

- Тебе куда?, — питає мужик за кермом.

- Мені до Умані, візьмете? Тільки я не сама.

- Мм, не сама. А кто еще, девочка?

- Ні, хлопець.

Перебиває:

- Аа, нет, я хочу хорошо провести вечер, может сама поедешь?, — питає мужик засмучено у прочинене вікно, але я розвертаюся і йду, а він різко тисне на газ.

Мене прийняли за повію. Як я себе почуваю? Мені неприємно, дуже неприємно. Хочеться голосно виправдовуватися, кричати і дати по морді. І все це тільки через слова, бо мене вчили, що повії це заборонено і дуже соромно.

- Если б ты была одна, они б уже побили тебя, — каже водій, з яким ми їдемо з міста.

Побили, значить їх багато, значить в них жорстка конкуренція, якщо вони готові дати в морду. Ми подорожували автостопом потім ще два роки і зустріли проституток приблизно стільки ж, скільки людей на станції метро Хрещатик в час пік.

Зараз в Україні нарахували 65 тисяч проституток. Цікаво, а у скільки разів збільшиться це число якщо порахувати усіх: тих, хто хоче нових брендових шмоток від папіка, машину на халяву, вчитися на відмінно і не напрягатися або просто накачати губи і сіськи.

Проституція тепер не лише на дорозі, вона в офісах, машинах, університетах, чужих домівках. Пора називати речі своїми іменами.

Дарія Скрипнюк, студентка Школи журналістики Українського Католицького Університету


Полная версия
© 2007-2019 Интернет-обозрение Главное™